Загальновідомо, що НАТО є воєнно-політичною організацією. Проте нині діяльність Організації Північноатлантичного Договору охоплює вже не тільки воєнно-політичні аспекти. Здійснюється широкомасштабна співпраця з країнами-партнерами для забезпечення миру й безпеки в усій євроатлантичній зоні. Поняття “безпека” традиційно визначалось як індивідуальна або колективна захищеність, що досягається шляхом захисту територіальної цілісності, політичного суверенітету й національних інтересів.

Останнім часом сутність терміна “безпека” зазнала змін – науковці дійшли висновку, що чинники навколишнього середовища, природні катастрофи й надзвичайні ситуації здійснюють значний, а подекуди й вирішальний вплив на масштаби воєнних конфліктів і політичну стабільність в окремих регіонах. Співробітництво у сфері екології й подолання наслідків природних і техногенних катастроф набули в НАТО нового значення.

Стратегічна концепція Альянсу ґрунтується, зокрема, на широкому підході до безпеки, який охоплює політичні, економічні, соціальні та екологічні чинники, приділяючи їм не меншу увагу, ніж оборонному виміру. Безпека ґрунтується також на ефективних відносинах партнерства з країнами-нечленами НАТО на основі співпраці й діалогу. Партнерство і співробітництво з іншими країнами, співпраця з регіональними та міжнародними організаціями, такими, як ООН, а також стратегічне партнерство, яке розвивається між НАТО і Європейським Союзом, – усе це допомагає створити відносини, що взаємно доповнюються і підсилюються, а також ефективніше запобігати конфліктам і долати кризи.

Серед нагальних питань екологічної безпеки країн Альянсу вчені виділяють такі з них: вплив військової діяльності на довкілля, регіональні дослідження, зокрема, з питань транскордонної діяльності; запобігання конфліктам, які виникають на ґрунті дефіциту ресурсів; нові ризики для довкілля й суспільства, які несуть загрозу економічної або політичної нестабільності, і нетрадиційні загрози безпеці (безпека мережі харчування, стратегія відповіді на ризики та безпека водних шляхів, портів і гаваней).

В екологічному співробітництві між Україною й НАТО можна виділити декілька напрямів:

–        подолання наслідків Чорнобильської аварії;

–        урегулювання наслідків надзвичайних ситуацій;

–        утилізацію небезпечних боєприпасів, їхніх елементів і палива.

Чорнобильська катастрофа засвідчила, що масштабні ядерні аварії призводять до глобальних наслідків і впливають на життєво важливі інтереси багатьох країн. Ресурси, необхідні для подолання наслідків техногенних катастроф такого масштабу, виходять далеко за межі економічних і технологічних можливостей окремої країни й потребують об’єднаних зусиль світової спільноти.

Співпраця з НАТО з Чорнобильського питання особлива тим, що Альянс як організація не визначає, кому насамперед потрібно надати допомогу в межах того чи іншого проекту. Країни-члени вирішують індивідуально чиї ініціативи вони воліють підтримувати й розвивати. Від країни, якій надається допомога, очікують політичного й адміністративного сприяння для вдалого запровадження нової ініціативи, а також фінансової та/або матеріально-технічної підтримки. Надаючи необхідні знання й досвід і запроваджуючи нові технології в різних країнах світу, НАТО надає унікальні ресурси для подолання наявних і відвернення майбутніх загроз.

Співпраця між Україною й НАТО в галузі планування на випадок надзвичайних ситуацій почалась у 1995 році, після великих злив і повеней на річках Уда й Донець у східній Україні. 1996 року Україна стала місцем першої зустрічі Ради планування на випадок надзвичайних ситуацій поза межами НАТО. У зв’язку з навчаннями “Карпатська безпека ’96” у Львові відбулося засідання Комітету цивільного захисту НАТО за участю країн-партнерів.

У грудні 1997 р. Україна й НАТО підписали Меморандум про взаєморозуміння щодо планування при надзвичайних ситуаціях цивільного характеру й готовності до катастроф, засвідчивши, що цей напрям співпраці є одним з найпріоритетніших.

У 1998 р. під час повені на Закарпатті НАТО та країни РЄАП надали Україні вчасну допомогу, узгодивши проведення необхідних заходів з Відділом координації гуманітарних справ ООН. Для поліпшення готовності до надзвичайних ситуацій у цьому регіоні були проведені багатонаціональні навчання “Закарпаття – 2000”. Понад 300 учасників навчань від держав-членів НАТО й країн-партнерів спільно відпрацьовували дії під час операцій з ліквідації наслідків повеней у регіоні, який у ХХ ст. 13 разів зазнавав сильних катастроф. Напрацьований досвід знадобився вже за рік, коли в березні    2001 р. рівень води перевищив максимальні позначки майже на 1,1 метра. У цій критичній ситуації Уряд України звернувся за допомогою до Північноатлантичного Альянсу. Євроатлантичний центр координації оперативно зреагував на стихійне лихо. Відгукнулося 20 країн-членів Ради Євроатлантичного Партнерства. Улітку 2008 р. допомога Альянсу також була незамінною, коли Прут і Дністер вийшли з берегів.

У межах Ініціативи з навколишнього середовища та безпеки (спільної програми НАТО, ОБСЄ, Програми навколишнього середовища ООН і Програми розвитку ООН) Україна є учасником проекту з моніторингу в режимі реального часу стану річок Прут та Дністер. Крім України, у проекті задіяні Молдова й Румунія. Завдяки фінансуванню НАТО було встановлено автоматичні станції моніторингу стану якості та кількості води в цих річках.

Між МНС України та НАТО налагоджено безпосереднє співробітництво. Воно ґрунтується передусім на невійськовий аспектах. Міністерство здійснює співробітництво з НАТО завдяки виконанню відповідних заходів Індивідуальної програми партнерства та Робочого плану імплементації Хартії, встановлення прямих контактів з Директоратом НАТО з планування при надзвичайних ситуаціях цивільного характеру, а також завдяки реалізації положень Меморандуму про взаєморозуміння в галузі планування  при надзвичайних ситуаціях цивільного характеру та готовності до катастроф між МНС України і НАТО.

Участь керівництва, підрозділів та окремих представників Міністерства в практичних заходах співробітництва з країнами НАТО позитивно впливає на фаховий рівень, дозволяє оволодіти спеціальними процедурами Альянсу та стандартами щодо планування, підготовки і проведення рятувальних операцій, сприяє поліпшенню взаємодії з країнами НАТО під час спільних дій у надзвичайних ситуаціях цивільного характеру.

Зрозуміло, що НАТО не може „скасувати” чи зменшити кількість стихійних лих або їхню руйнівну силу. Проте допомогти підвищити ефективність протипаводкового захисту, а також поліпшити систему прогнозування й моделювання можливих майбутніх надзвичайних ситуацій Альянсові під силу.

Розуміючи всю серйозність питання утилізації небезпечних боєприпасів, озброєнь і їхніх елементів і свою відповідальність, наша держава в міру своїх обмежених матеріальних можливостей вживає заходів для його вирішення. Зрозуміло, що власними зусиллями Україна не розв’яже цю проблему і за десятки років. Саме тому при розв’язанні цієї загальнонаціональної проблеми наша держава розраховує на міжнародну допомогу потужних організацій, які мають відповідні органи й матеріально-технічні можливості.

Між Україною й Альянсом розвивається активна співпраця в галузі знищення меланжу – окису ракетного палива, що в минулому використовувалося країнами Варшавського договору, токсичної, корозійної й високо реактивної речовини, яка становить значну небезпеку для персоналу в місцях зберігання, здоров’я місцевих мешканців і навколишнього середовища. Навіть незначне потрапляння меланжу до атмосфери призводить до серйозних і незворотних наслідків для живих організмів. Оскільки його гранично дозволена концентрація 0,005 мг/л, навіть пари меланжу можуть виявитися вкрай шкідливими. Тривале перебування в меланжевій хмарі без костюма хімічного захисту смертельне.

Значний рівень корозії є добре задокументований на всіх оглянутих об’єктах зберігання меланжу. Ситуація дає всі підстави говорити про забруднення ґрунту й ґрунтових вод на багатьох об’єктах. Маловідомим є той факт, що 29 травня 2003 р. в Україні вже сталася серйозна техногенна аварія поблизу села Юліївка Запорізького району Запорізької області, яка спричинила значний витік меланжу.

Загалом існує два основні методи утилізації окису ракетного палива. Перший – це вторинна його переробка для подальшого використання. Другий – знищення шляхом крекінгу. Так чи інакше, меланж можна знищити або на місцях, куди буде спрямовано мобільні засоби, або в промислових умовах. Методи й способи залежать від специфічних умов певної країни.

Програма НАТО “Безпека через науку” виділила кошти для розроблення й виготовлення мобільного заводу з переробки меланжу, що зможе переробляти 5 т палива за 24 години. Під час демонстративної фази проекту було перероблено 100 т меланжу. Наразі утилізація меланжу здійснюється у Львівській області.

У цілому програма “Безпека через науку” опікується не лише ліквідацією екологічних наслідків військової діяльності. Програма є досить масштабною і спрямована на розвиток безпеки, стабільності й солідарності завдяки застосуванню наукових підходів для розв’язання глобальних проблем. Міжнародне співробітництво, створення мереж і розвиток потенціалу країни є засобами, які допомагають досягти цієї мети. Програма побудована так, щоб допомогти молодому поколінню науковців набути необхідного досвіду й узяти участь у практичних дослідженнях.

За програмою науковцям надаються гранти для співпраці над пріоритетними дослідницькими питаннями. Програма також допомагає фінансуванням у створенні базової комп’ютерної інфраструктури для наукових кіл у країнах-партнерах.

Незважаючи на те, що проблема утилізації боєприпасів і їхніх компонентів в Україні є комплексною, а її масштаб перетворює її розв’язання на один із пріоритетів зовнішньої політики держави, за останні 3–4 роки було досягнуто чималого прогресу в її розв’язанні. Зокрема, було розроблено державну політики у сфері утилізації та визначено головну державну структуру-замовника в цій сфері; започатковано залучення міжнародної експертної допомоги з підписанням відповідних міжнародно-правових документів; здійснюються практичні кроки, зокрема, довгострокові міжнародні проекти з утилізації з отриманням допомоги від кількох міжнародних організацій.